БАРА́НЧИК, а, ч.
1. Зменш. до бара́н 1,2. Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом (Гл., Вибр., 1957, 33); На плечі він ніс забитого баранчика (Собко, Кавказ, 1946, 98).
2. Глиняна посудина, що має форму такої тварини, для подавання на стіл горілки, вина. До закусок рекомендується подавати горілку і настойки в графинах, куманцях і баранчиках (Укр. страви, 1957, 318).
3. Те саме, що баране́ць 2. Хвилі по ньому [ставку] перекочувалися одна через одну, і хвилі не прості, а з білими баранчиками… (Вишня, І, 1956, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.