БАРБО́С, а, ч.
1. розм. Собака (від поширеної власної назви собак). За хатою коло воріт забрехав барбос наче на вовка (Н.-Лев., І, 1956, 30).
2. Уживається як лайливе слово. — А я робітник, — сказав Щорс, — а не царський генерал, як бреше ваш барбос Петлюра (Довж., І, 1958, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.