БАРВІ́НОК, нку, ч. Трав’яниста рослина з вічнозеленим листям і голубуватими квітами. Барвінок цвів і зеленів. Слався, розстилався (Шевч., II, 1953, 346); Росте на пагорбі маленькому землі Серед могил загиблих партизанів Барвінок голубий (Рильський, Урожай, 1950, 96); * У порівн. Хлопець молодий, як барвінок (Номис, 1864, № 8462); Накладено вівцям за драбинки пахучого гірського сіна, дрібного та зеленого, як барвінок (Фр., III, 1950, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 105.