БА́СТА, виг. Уживається на означення припинення якої-небудь дії; досить, годі, кінець. — Оттаке! Уже й не хваста: Вмерла пані — та і баста! (Щог., Поезії, 1958, 178); Годі з вами цяцькатись! Баста! (Гончар, Таврія.., 1957, 556).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 110.