БА́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. і перех. Однокр. до ба́хкати і ба́хати. Затички бахнули: шампанське полилось в чарки рікою (Н.-Лев., III, 1956, 143); Панас приклав рушницю мало не до обличчя і бахнув (Коцюб., II, 1955, 104); Мокрієвська закинула голову назад і бахнула чарку одразу (Н.-Лев., IV, 1956, 341); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він щосили бахнув у них ногою — і вони тріснули надвоє (Досв., Вибр., 1959, 111).
2. перех. Не подумавши, сказати щось недоречне, не до ладу. — Я думаю, що пан просто жовторотий горобець, — бахнув згарячу Заславський (Кач., II, 1958, 445); Він.. часом таке бахне, що всіх зіб’є з пантелику (Кол., На фронті.., 1959, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 113.