БЕ́ВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Неголосно дзвонити (про дзвін). Дзвін сумно бевкав на гвалт (Н.-Лев., II, 1956, 196); Далеко почав бевкати дзвін (Ю. Янов., І, 1954, 122).
2. перех. і без додатка, розм. Говорити дурниці, нісенітниці. Чорт зна, що ти бевкаєш (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 118.