БЕДУЇ́НИ, ів, мн. (одн. бедуї́н, а, ч.; бедуї́нка, и, ж.). Араби-кочовики. [Одна арабка:] Паші смертельні вороги бедуїни вгляділи нас… їх коні, як вихрі, закрутились по піску. Засвистіли кулі в пальмовому листі (Н.-Лев., II, 1956, 448); Одне тільки слово — мир — привело сюди, в Париж, у цей зал, негра з далекої африканської країни, бедуїна у білій чалмі, старенького індуса (Рибак, Час.., 1960, 860).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 118.