БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, я, с. Простір без берегів, без меж. І земля її [Ярину] стрічала Хлібом, свистом солов’їним, Хмар веселим безбережжям. Морем росяних лугів (Мал., Народження.., 1939, 31); Безбережжя в морі й порожнеча, На землі — життя, і рух, і врода (Криж., Срібне весілля, 1957, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 119.