БЕЗБО́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не вірує в бога; // у знач. ім. безбо́жний, ного, ч. Той, хто не дотримується релігійних поглядів, не вірує в бога; безбожник (у 1 знач.). Час летів, і пройшли над Єгиптом віки незчисленні.. Руйнувать стали руки безбожних гробниці г храми (Л. Укр., І, 1951, 424).
2. перен., розм. Безсовісний, безсоромний, злочинний. Встають стовпом передо мною Його [царя] безбожнії діла… (Шевч., II, 1953, 281).
3. перен., розм. Надзвичайно великий; надмірний. [Народ:] Гнобителі! Кати! Знущання це нелюдське! Глум безбожний! (Коч., І, 1956, 474); Зараз він.. скаже, що я шкуродер, бо ламаю таку безбожну ціну (Чаб, Катюша, 1960, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 119.