БЕЗБО́ЖНО. Присл. до безбо́жний 2, 3. Вони [запоріжці].., безбожно вихваляючись та прибріхуючи, розповідали про вільне козацьке життя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 212); Дядьки, розсівшися на ослонах і долі, безбожно чадять самосадом, пересміюються (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 120.