БЕЗВЕ́РХИЙ, а, е.
1. Який не має верхівки, верху. Летів ворон через безверхе дерево (Номис, 1864, № 13759).
2. Який не має даху (про будівлю). Тяжко матір покидати У безверхій хаті (Шевч., І, 1951, 243); Баштан жовтіє понад яром. Курінь безверхий ніби спить… (Рильський, І, 1956, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 120.