БЕЗВІ́СНИЙ, а, е. Нікому не відомий; незнаний. І піде між людьми розладдя, ворожнечі. Чи варт вона, безвісна Пріська з своєю безвісною нуждою, тії спірки? (Мирний, III, 1954, 47); Багато їх у степу, цих безвісних, безіменних могил по чумацьких шляхах… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 122.