БЕЗДОГА́ННІСТЬ, ності, ж. Якість за знач. бездога́нний. Бездоганність ритмізованої мови, складні і прозорі воднораз речення, дзвінка рима в урочистій оді — все це так полюбляв літній ритор (Ле, Хмельницький, І, 1957, 116); Ця моральна бездоганність Олеся Васильовича була прекрасна, і чистота його творів відбиває чистоту його душі (Донч., VI, 1957, 633).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.