БЕЗДО́ЛЬНИЙ, діал. БЕЗДІ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має долі, талану в житті; безталанний, нещасний. Найгірше тим, що марно світом нудять у полоні, як отой бездольний лицар (Л. Укр., І, 1951, 395); Царював він, воював, Люд бездольний грабував (Перв., Райдуга.., 1960, 108);* Образно. Я не літав в надзоряні країни, А все державсь бездольної землі (Граб., І, 1959, 595).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.