БЕЗДО́МНИЙ, а, е. Який не має житла, притулку; безпритульний. Одна тілько бездомна птиця — зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Мирний, IV, 1955, 20); Марія сходила помалу до криниці з клунком на плечі. Була бездомна під ніч (Тудор, Народження, 1941, 13); У Лондоні, на Грінвічі, вночі Включають саморобні приймачі Бездомні люди — слухати щораз Московський час (Воронько, Поезії, 1950, 96); // Без постійного місця проживання; кочовий (про спосіб життя). Галина нервово сприймала найменше непорозуміння в нашому бездомному житті (Ле, Вибр., 1939, 330); // Який не має сім’ї; одинокий. Короткий був роман старого канцеляриста й бідної, бездомної сироти (Фр., VI, 1951, 165); Москва вабила бездомного поета все життя (Ільч., Серце жде, 1939, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.