БЕЗДІ́ЛЬНИК, а, ч., рідко. Той, хто не працює, не хоче, не любить працювати; нероба, ледар. Ніхто й не знав, що він таке ледащо й таки зовсім бездільник, а не знавши, та й оддали за нього Пріську (Кв.-Осн., II, 1956, 102); За друзями рушили й більшість бездільників, що стояли довкола чума (Ільч., Серце жде, 1939, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 125.