БЕЗЖИ́ВНИЙ, а, е. Який не має ознак життя, позбавлений життя; мертвий; протилежне живий. [Амфіон:] То [звірі] живі створіння, мають серце, коли не душу, але щоб каміння безживне, мертве… (Л. Укр., І, 1951, 448); [Ніна:] Що з цією дівчиною!.. Зомліла.. (Макс бере на руки безживну дівчину) (Коч., II, 1956, 274); // Який не має ознак життєздатності. Партія кадетів — ефемерна, безживна партія (Ленін, 10, 1949, 188); // Позбавлений жвавості. Краса безживна (Сл. Гр.); // перен. Маловиразний, блідий. Безживний образ.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 128.