БЕЗЗЕМЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має землі для господарювання. Він був безземельний, бо Марусин дід, за панського ще права, був при панах, а не хліборобом, і через те землі йому не дано (Гр., І, 1963, 371); Нема більше безземельних селян на Закарпатській Україні! (Ільч., Вибр., 1948, 41); // у знач. ім. безземе́льний, ного, ч. Те саме, що безземе́льник. Поміщицьку і попівську Землю розділили. Безземельних і бідняків Нею наділили (Укр.. думи.., 1955, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 129.