БЕЗЗМІСТО́ВНИЙ, а, е. Позбавлений змісту, убогий змістом; пустий. Інтелігенція богуславська, в порівнянні з моїм потікським оточенням, здавалась мені ще більше безкольорною [безколірною] і беззмістовною (Вас., IV, 1960, 35); Виступаючи і в беззмістовних водевілях, — і в поверхових мелодрамах.., він збагачував їх текст самоцвітами своєї фантазії (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 32); // Позбавлений рації, сенсу. Нехай я у серці святе погашу. Нехай упаду в беззмістовній борні я, — Та слово останнє, що я напишу: Марія (Рильський, І, 1956, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 129.