БЕ́ЗКРАЙ, ю, ч., рідко.
1. Безкраїсть, безмежжя. Скільки оком кинеш — море! І манить безвістю своєю, і страшить безкраєм… (Вишня, І, 1956, 162); Далі — нічого: величезний, безмірний простір, безодня, безкрай (Смолич, II, 1958, 15).
2. чого, перен. Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь. Коли розкрився світлий і тривожний безкрай материнської любові, в її коханні до Тимофія.. влилась нова течія (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 175).
3. у знач. присл. бе́зкрай (бе́зкраю). Дуже, надзвичайно. Як одкрити очі цьому темному, безщасному, але безкрай милому людові?.. (Дн. Чайка, Тв., 1960, 96); Хай знає весь світ, що ми безкраю на культуру могутні й багаті (Тич., Магістралями життя, 1941, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 132.