БЕЗКРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який не має крил. Птах летів, і крила посіклись. І він сів тоді на мураву. — Ні, безкрилий я не проживу! (Тер., Серце.., 1962, 29); Поряд з безкрилими в колоніях на капусті народжуються і крилаті попелиці (Шкідн. поля.., 1949, 38); // у знач. ім. безкри́лі, лих, мн. Птахи і комахи з ряду тих, що мають тільки зачатки крил.
2. перен. Позбавлений творчої сили, фантазії; знижений, буденний, сірий. І знов я буду виправдуватися.., ховаючись за те нудне безкриле слово "помилка" (Л. Укр., III, 1952, 678); Безкрилу тьму навіки переможе Визвольник людства, вільний пролетар (Рильський, І, 1946, 165); Реалізм Тичини далекий від безкрилої описовості (Іст. укр. літ., II, 1956, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 132.