БЕЗКІ́ННИЙ, а, е. Який не має коня (коней). Як далеко зайшов розклад селянства під кінець XIX ст., можна судити з кількості безкінних селянських дворів на Україні (Іст. УРСР, І, 1953, 493); — Ну, а де ж ваші коні? — Коней немає. Пробачте, безкінні ми, так би мовити, біднуваті люди (Довж., Зач. Десна, 1957, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 130.