БЕЗЛЮ́ДНО, у знач. присудк. сл. Про відсутність людей де-небудь. Скрізь безлюдно на дорозі (Гл., Вибр., 1957, 155); В вузьких вуличках.. було безлюдно і сумно (Коцюб., II, 1955, 403); На острові безлюдно, тихо, лиш потривожена чайка стогне (Вол., Самоцвіти, 1952, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.