БЕ́ЗМІН, а, ч. Ручна важільна або пружинна вага; кантар. Тихон достав [дістав] хліб, покраяв на шматки і на безмені [безміні] порозважував (Кв.-Осн., II, 1956, 130); — Оце бігав до Калини Кавунової по безміна, — швидко сказав учитель і вийняв з кишені старовинну мідну вагу (Кучер, Трудна любов, 1960, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.