БЕЗНАДІ́Я, ї, ж. Відсутність надії на краще; безнадійність. Вже годі плакати! Нехай із уст смутних Не йде в нас слово безнадії (Сам., І, 1958, 96); Чутки, одна страшніша від другої, інколи вселяли в душу острах і безнадію (Ле, Міжгір’я, 1953, 454); На обличчі його лежав вираз безнадії і розпачу (Собко, Звич. життя, 1957, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 135.