БЕЗНЕВИ́ННО. Присл. до безневи́нний. "Отак безневинно і досталося [дісталося] Галі на горіхи", — подумав він (Мирний, IV, 1955, 92); Відчував [джура] себе безневинно обвинуваченим (Тулуб, Людолови, І, 1957, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 136.