БЕЗО́СТИЙ, а, е. Який не має остей, остюків. Твердий безостий колос [пшениці] б’є по руках, а стебло лізе під ноги (Коцюб., II, 1955, 227); Схили засівали сумішшю стоколоса безостого та еспарцету піщаного (Колг. Укр., 4, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 137.