БЕЗПА́М’ЯТНИЙ, а, е, розм.
1. Який утратив свідомість; непритомний. — Вона ослабла, впала на мої руки, а я її, безпам’ятну, кинула в яму (Фр., І, 1955, 106); Безпам’ятного бійця лісник одвіз до слобідської лікарні (Шиян, Гроза.., 1956, 277); // Який діє несвідомо, ніби втративши розум; безтямний. На Христю — як найшло що: безпам’ятна, наче з-за угла прибита, вона вешталася поміж людьми (Мирний, III, 1954, 119); * У порівн. Йшла [Зінька], наче безпам’ятна. І тільки гілля лоз чіплялось за неї (Шиян, Баланда, 1957, 176); // Дуже сильний, несамовитий. Нараз смертельний переляк обхопив його [Спориша], він кинувся до виходу і впав.. з безпам’ятним криком (Фр., II, 1950, 283).
2. Який має погану пам’ять; забутливий. Забула [мати] … голова стала така дірява, така безпам’ятна (Збан., Сеспель, 1961, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 137.