БЕЗПЛО́ТНИЙ, а, е, заст. Який не має тіла, плоті. [Неофіт-раб:] Може ж, і по смерті.. безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і "боротися в покорі" (Л. Укр., II, 1951, 236); // перен. Який не має чітко окреслених рис; невиразний, схематичний. Ми побачили й полюбили в "Прапороносцях" [О. Гончара] просту й красиву душу радянського воїна-переможця — постаті живої, не умовної, не безплотної, не схематичної, але водночас наче очищеної від всього дрібного, випадкового, минучого (Про багатство л-ри, 1959, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.