БЕЗПО́МІЧНИЙ, а, е. Нездатний сам собі допомогти, захистити себе; безпорадний, безсилий. — Що я тепер? Перед хвилею цар, а тепер голий, безпомічний хробак, котрого кождий може розтоптати (Фр., IV, 1950, 142); Як жива, виникла вона в його уяві, змарніла і безпомічна після хвороби (Головко, II, 1957, 516); Ось чиїсь кулаки різко й сильно загрюкали в двері, а Метеличиха стоїть.. безпомічна, розгублена вкрай (Шиян, Гроза.., 1956, 187); * Образно. Воно [життя] його кидало, як безпомічну тріску, з боку на бік, гнуло, нагинало (Мирний, IV, 1955, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.