БЕЗПО́МІЧНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. безпо́мічний. Безпомічність старих літ і самота ще тілько скріпили в нім тойнахил (Фр., III, 1950, 442); Розбирала злість на власну безпомічність, на власне безсилля (Гончар, Таврія.., 1957, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.