БЕЗПОЩА́ДНИЙ, а, е. Який не знав пощади: жорстокий, непримиренний. Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись (Л. Укр., І, 1951, 141); Я такого, що тепер, ніколи не бачив. Йде боротьба безпощадна (Стеф., І, 1949, 259); І сад на лінії вогню Гіллям сухим у небо тиче — Немов гукає на борню. На помсту безпощадну кличе (Шер., Дорога.., 1957, 73); // Який дуже дошкульно діє. Безпощадне сонце ворогує з землею (Довж., Зач. Десна, 1957, 517).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 141.