БЕЗРОБІ́ТТЯ, я, с.
1. Стан, коли не всі можуть одержати роботу, мати постійний заробіток. Застій у промисловості [Росії] створював безробіття, яке тяжко позначалось на становищі робітничого класу (Іст. УРСР, І, 1953, 639); // Наявність безробітних. В усіх іноземних державах ми бачимо промислові кризи і величезне безробіття (Ленін, 33, 1951, 91).
2. Брак роботи. Злидні, голод, безробіття та малоземелля загнали тисячі українських селян в Канаду, США, країни Латинської Америки (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 132).
3. Незайнятість роботою, якоюсь справою і т. ін.; безділля. — А з нудьги, з гульні та од безробіття можна й бог зна чого надумать і накоїти (Н.-Лев., IV, 1956, 253); Комусь три місяці безробіття (нібито спочинку!) і цензурні капризи вилізуть боком, бо муситиме потім подвійно гарувати… (Л. Укр., V, 1956, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 144.