БЕЗСИ́ЛЬНИЙ, а, е. Те саме, що безси́лий. Йдучи на сходах, він удавав такого в’ялого, такого старого, такого аскета безсильного (Н.-Лев., І, 1956, 364); Але той в безсильній злості лишень плював та сипав прокльони (Коцюб., І, 1955, 295); А він [чоловік] продовжує зустрічатися із Зінькою, і це вона знає, але перешкодити чи припинити ці зустрічі безсильна (Шиян, Баланда, 1957, 177); // у знач. ім. безси́льний, ного, ч. Той, хто не має сили. — Чого се ти так задумався? об чім все мислиш? — А все думаю, хто кого посідає — сильний безсильного чи безсильний того? (Вовчок, I, 1956, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 145.