БЕЗСМЕ́РТНИЙ, а, е.
1. Який вічно живе, ніколи не вмирає. Така руїна, просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі… Чи вона думає, що люди безсмертні? (Л. Укр., III, 1952, 530); * Образно. Людина — смертна, а народ — безсмертний (Криж., Калин, міст, 1940, 46); // у знач. ім., звичайно мн., міф. безсме́ртні, них. Боги. Поспитавшися ради в дружини, Спільне бажання тоді Філемон одкриває безсмертним (Зеров, Вибр., 1966, 327).
2. Який назавжди лишається в пам’яті людей, завжди зберігає своє значення; незабутній. Борис перечитав безсмертну поему одним духом за кілька день (Фр., III, 1950, 34); Безсмертне Партії учення — яка це мудрість, глибина! Безсмертне Леніна учення — вглибляйся, молодь, аж до дна! (Тич., До молоді.., 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 146.