БЕЗСОРО́МНО. Присл. до безсоро́мний. Дочка богомільних батьків, забувши давні звичаї й закон Магометів, скрізь безсоромно ходить з одкритим лицем (Коцюб., II, 1955, 142); Хто вона та жінка, що безсоромно приходила до її сина в узбецькій паранджі? (Ле, Міжгір’я, 1953, 127); Ми не пустим на поріг — Торбохвата і хапугу. Що таскав у свій барліг Безсоромно все, що міг! (С. Ол., Вибр., 1959, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 147.