БЕЗСТОРО́ННІЙ, я, є. Який складає думку про кого-, що-небудь або щось робить на підставі об’єктивних фактів, а не особистого почуття; неупереджений, справедливий. Відома Вам стаття в енциклопедичному словарі все-таки робить велике враження на свіжих безсторонніх людей (Л. Укр., V, 1956, 98); Щось блиснуло в очах Петушека. Та він приховав їх повіками і відповів тоном безстороннього спостерігача (Шовк., Інженери, 1956, 20); // Який постає (постав) не з особистого почуття (прихильності, неприязні чи упередження і т. ін.). Савченко радився з Павлом, давав кожному безсторонню характеристику (Кир., Вибр., 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 148.