БЕЗСУМНІ́ВНО.
1. Присл. до безсумні́вний. Взявши владу відразу і в Москві і в Пітері (не має значення, хто почне; можливо, навіть Москва може почати), ми переможемо безумовно і безсумнівно (Ленін, 26, 1951, 3); // у знач. присудк. сл. Безсумнівно, вона казала правду (Донч., V, 1957, 449).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження певності в чому-небудь. Невихід на співанку трьох голосів вона, безсумнівно, сприйняла б як тяжку особисту образу (Смолич, Мир.., 1958, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 148.