БЕЗТЯ́МНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. безтямний 1. Скоро тільки вирветься [Василь] на самоту, в ліс, на толоку, то співає-співає, а властиво, галайкоче без тями, людям на сміх, а собі, мабуть, на полекиїу, а бодай на забуття, на оп’яніння та безтямність (Фр., І, 1955, 59); Вночі, коли всі сплять, він іноді схоплюється з ліжка, страшний у своїй безтямності, лізе до вікон, кричить, комусь погрожує (Шиян, Баланда, 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 150.