БЕЗУПИ́ННИЙ, а, е. Який не спиняється, не робить зупинок у русі, в дії; безперервний. З цим безконечним рухом, з цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки (Коцюб., II, 1955, 32); В усі кінці країни ідуть по рейках поїзди, невтомні, безупинні (Забіла, Одна сім’я, 1950, 21); // Який не припиняється; постійний. В спокої цім — тривога безупинна Своїм кривавим тріпала крилом, У протиріччях билась мисль єдина (Рильський, Сад.., 1955, 28); Зосереджений погляд свідчив про безупинну, напружену роботу мислі (Жур., Вечір.., 1958, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.