БЕЗШУ́МНИЙ, а, е. Який не робить шуму; тихий. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою (Донч., Вибр., 1948, 210); Шестерні, виготовлені з шаруватих пластмас, забезпечують безшумну роботу механізмів (Наука.., 10, 1958, 16); Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря (Гончар, Маша.., 1959, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.