БЕЛЬКОТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. белькота́ти і звуки, утворювані цією дією. Широкоплечий циган.. не звертає уваги ані на тривожне белькотання циганки, ані на вершника, що наближається (Тют., Вир, 1964, 69); * Образно. Відчувалося, що незабаром жерла їх [гармат] глянуть із-за гори, за цим полетить похапливе й рясне белькотання кулеметів (Епік, Тв., 1958, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 156.