БЕНТЕ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок.
1. Хвилюватися, тривожитися. Душа в Копронідоса все-таки бентежилась і тривожилась (Н.-Лев., III, 1956, 397); — Нехай там бідний рекрут не бентежиться (Фр., II, 1950, 340).
2. Приходити в стан замішання; ніяковіти. Серед товаришів він завжди веселий, жартівливий, а це мовчить, бентежиться (Бойч., Молодість, 1949, 23); Голосно ділиться [Кулик] з селянами своїми думками про капітана Дьяконова, ніскільки не бентежачись його особистою тут присутністю (Гончар, Таврія.., 1957, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 157.