БЕНТЕ́ЖНИЙ, а, е. Який викликає хвилювання, тривогу; хвилюючий, тривожний. Вранці вона прокинулась від бентежного почуття, що одразу облило всю її істоту, жахнуло серце (Тют., Вир, 1964, 452); // Який виражає тривогу, хвилювання. — Рятуйте! Рятуйте! — вирвався бентежний крик із далекої кімнати (Вас., І, 1959, 259); Саїд, не давши собі ніякої ради, схопився на ноги. В очах блимнули бентежні вогні (Ле, Міжгір’я, 1953, 335); // Пройнятий, охоплений хвилюванням; схвильований, неспокійний. Ніколи Де був він таким мовчазним. Сумним і бентежним (Воронько, Райком.., 1949, 20); Ніхто й ніщо не могло тепер спинити його бентежної, охопленої гнівом душі (Шиян, Гроза.., 1956, 459); // Сповнений тривог, хвилювань. Це було в бентежний серпень сорок першого року (Гончар, Новели, 1954, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 157.