БЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. бері́г, берегла́, ло́; недок., перех.
1. що і чого. Не давати витрачатися, зберігати цілим. — За усіх усе зробить [Микола], ніколи не заліпиться, хазяйського добра, як ока, береже (Кв.-Осн., II, 1956, 349); Ті гроші я берегла про чорну годину (Фр., III, 1950, 99); // Ощадливо витрачати, використовувати. Нужда та злидні навчають і свого берегти і чужого глядіти (Мирний, І, 1949, 354); Віра чомусь таку помаду вважала особливо красивою і берегла для винятково урочистих випадків (Руд., Вітер.., 1958, 128).
2. Тримати в доброму стані що-небудь, оберігаючи від псування, руйнування. Молоді та дорогі щепи сохли, кострубатіли, — не берегло їх дозорливе око (Мирний, IV, 1955, 205); // Виявляти турботу, піклуватися про кого-небудь; доглядати. Гірко було Маланці. От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер оддай між люди на поневіряння (Коцюб., II, 1955, 50); — Ластівка своїх малят годує, вона їх береже, доглядав, поки крила їм відростуть (Гончар, Тронка, 1963, 110); // Оберігати, охороняти кого-, що-небудь від чогось. Бережуть кордони Бійці-богатирі (Рильський, Урожай, 1950, 107); * Образно. Бачу хати: ні цеглини, Ні замок не стереже: Стіни з вільхи та вербини. Правда двері береже (Щог., Поезії, 1958, 369).
◊ Берегти́ як зіни́цю о́ка (як о́ко, як о́ка в голові́) — пильно зберігати, старанно доглядати, охороняти що-небудь. Які старі зв’язки з людьми були, то тих я бережу, як ока в голові, і тому я дуже радий,, що можу до вас знов писати (Стеф., III, 1954, 232).
3. Тримати в пам’яті, пам’ятати. Молоде покоління будівників комунізму свято береже і виконує заповіти Ілліча (Рад. Укр., 26. І 1954, 2); // Старанно підтримувати, цінити, шанувати (якусь рису, властивість, почуття і т. ін.). Маєте щастя, що маєте веселу вдачу, добрив гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюб., III, 1956, 369); — У нас люди вже навчилися високо цінувати і берегти почуття своїх друзів (Собко, Зор. крила, 1950, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 158.