БЕРКИ́ЦЬНУТИ, БЕРКИ́ЦНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. неперех. Однокр. до берки́цати. З несподіванки той [шпигун] утратив рівновагу й беркицнув рядом з Володею (Донч., III, 1956, 299). 2. перех. Раптом кинути, перекинути кого-, що-небудь. Так і беркицьнув його на землю (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 161.