БЕ́ШКЕТ, у, ч.
1. Грубий, непристойний вчинок, сварка, колотнеча; безчинство, буча. Якось само собою перевелась на селі п’яна парубоча сваволя, бійки та нічний галас. Ті, що недавно робили бешкет, тепер втяглись в роботу, у гуртове читання (Коцюб., II, 1955, 66); [Корній Данченко:] Годі вам, сусідо, лаятися! Чого це ви прийшли в чужу хату, та ще й бешкет учинили? (Гр., II, 1963, 530); З підлітка працюючи на торговельних суднах, він нібито встиг уже побувати в далеких плаваннях, але потім за якийсь хмільний бешкет був списаний з корабля (Гончар, Таврія, 1952, 227);
* Образно. Хутко підвівшись, Гаврило прислухався до бешкету хуртовини (Коп., Вибр., 1948, 212); // Розбій, насильство. — Що це за бешкет і розбій?! — зустрів його [Балику] кир Єлисей, блиснувши очима. — Геть звідси! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 139).
2. Велика ганьба, сором; безчестя. Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку (Кв.-Осн., II, 1956, 489); [Війт:] Пан шандар нині ваш гість.. Ну, а тепер такий бешкет йому робите? (Фр., IX, 1952, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 164.