БЕШКЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Схильний до бешкетування, безчинства. — Бувало, бешкетна парубота одного кутка посвариться з другим та й пускає в хід не тільки рушниці, але й кулемети (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 132).
2. Грубий, непристойний. З центру села долинав бешкетний спів (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 164.