БЛАГА́ЛЬНО. Присл. до блага́льний. Падає [виночернець] навколішки і здіймає благальна руки до Хуси (Л. Укр., III, 1952, 147); Нарешті Ярина благальна сказала: — Заграйте, дідусю! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 21); Дівчина благальне підвела на нього очі (Баш, Вибр., 1948, 30); * Образно. Вирване з землі коріння благальне простягав свої чорні руки до неба, до сонця (Руд., Остання шабля, 1959, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 191.