БЛА́ГО, а, с.
1. Добро, щастя. — Кланяйся отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Вовчок, VI, 1956, 247); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., І, 1959, 397).
2. тільки мн. бла́га, благ. Достатки, вигоди, дари природи і т. ін.; все те, чого потребує людина в житті. Партія завжди вважала.., що трудящі, які створюють всі матеріальні блага, є справжніми творцями і духовної культури (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 13); Природа, обважнена осінніми благами, лагідно благословляла людські веселощі (Кач., І, 1958, 482).
◊ Всіх благ! — побажання прп прощанні; всього найкращого!, на все добре!
3. невідм., у знач. присудк. сл., заст. Добре. Благо тобі, друже-брате. Як є в тебе хата (Шевч., II, 1953, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 191.